Сонети
Могутнє — духа — пророста — зерно
Обрушуються — й обрис інший — барви.
Ротата — дійсність — вівців — до обори.
Незнані — риси — проступають — в збірнім,
Готуючися — до звитяг — і збурень.
Й найпроминальніше — могоричі.
Із неба — душі — розтина — смичок.
Гадючники — в свідомості — й очу.
Красуню — смерть — за кіски — парубчак.
Й де щойно — зазімки,[1] — буя — весна,
Пунктииром — й геть — левині — брами сну.
І те, що — в оберемки — легковажно,
Гуляє — неподолане — без віжок. —
Бо й там, де — ані — нив, ані — стерні,
Могутнє — духа — пророста — зерно.
Бо — кожний — поле бою — і наварх[2]
Не в той бік — погляд, і на айсберґ — лиска.
Й сполучна — ланка узвичаєнь — луска. —
Ляска — батіг. — Запобігають — ласки.
Ще світ — молюск, заки — колос — Родоський.
Відтинки — тлуму, що — сади — й колюччя.
Та — намір, — й лячне — миттю — на нелячне.
Не встиг і — пальця, — й дійсність — вся — на клоччя.
І лише — ріг, який — хортів — десь — кличе.
Рівнина, що — й на гори, — до останку.
Та — більш, ніж — всесвіт, — вахлярем — з-під тиньку
Найневимовніше, — вже — й око — мружить,
Щоб — не чекав — ніхто — на роздоріжжі,
Коли — на нього — з нетрів — хижий — звір. —
Бо — кожний — поле бою — і наварх.
Й знов — дух — на барикади — і траву
Навккілля — кольорова — желятина
Півдотиків, півшерехів, півтонів.
Могутні хвилі: павзи — і хитання —
На півдорозі — у несусвітенне,
Деперепони — сталому, — чаклун,
Що, — присмоктки — невтільного — й зі скла
Й на жужелицю, щоб — циклон
Заговорив — тією мовою, що — й клен,
І, стиснувши — загубник[3] — акваланга,
За рибкою — у доозонний — лінкос,[4]
Заки — буття — ковтне всесвітня — мульча,[5] —
З заглибини — височуючи — мовчки —
Все, що — енерґію — подальших існувань,
Й, ще — в сповиточку, — паростки — нові. —
Й знов дух — на барикади — і траву! —
Та вже — вороний — і вершник — із краплини — вирина
Дошки — рожеві — від звуковідтворень, —
Від — прощавань, від’їздів — і повернень. —
Як — густо — крила, де — птахи — у вирій
Крізь смужку — спогадів, що — ледь — від вару.[6]
Час — нескінченностей. — І час — обмежень.
Межу — рухому — галактичні — мажі.
Хоч — голі — й босі, — щит, — єдиний, — мужність,
Куляста блискавка, що — сили — множить.
На кожнім — кроці — вири — й роздоріжжя, —
Шлях — до — щораз — стрімкіших — перероджень. —
і Бациля духа — напрям — і собори —
Повз вовкулаків — всіх віків — й забарвлень,
Де — каліч — волю. — Та вже — вороний
І вершник — із краплини — вирина.
Щоб — мисочку — й для часу косарів
Нa брамі дійсности — стовп — біоробот:
Цим — лусту — хліба, тим, які — маршрути,
Весілля — верх і низ — ефемериди. —
Кожний — собі, — мірою — змоги, — раду,
Заки усіх — небес — двигтюща — лійка,
Хоч навкруги — ще — регіт, охи, — зойки. —
Тлін — у руці — колоду карт — й махлює. —
Хлопчина — до колонки — чортопхайку.[7]
На площах — гучномовці — й велелюдно.
Та — течії — хто — в світло, — непідвладні.
Маля — на коника — при мамі — вйока.
Вирує, згортуючись, — гомін-накип. —
Й на розі — варить — бабця — риж-сирець,[8]
Щоб — мисочку — й для Часу Косарів.
Ледь — мінідощик
Ледь — мінідощик, — й зацвіли — мімози —
На втіху — і статечним, і замурзам.
Дійсности — вузол — пробує — й омизник.[9] —
Природа — ширше — зір, серця — і м’язи.
Пошкандибало — неутульне — вбік —
Під — мильні — бульбашки, які — байбак.
Очищень — лазні — знов — цілу — добу:
Той — випростався, інший — у клубок.
Й крізь — омахи — в ущільнення — рябе, —
Русалки — і в калюжах — арибал.[10] —
З-під — плівок — й пелюшок — назовні — оклик —
Доріжку, до якої — ще — не звикли:
Ще — палить — ноги — світлом — в світло — йти,
І поруч — доґи, що їм — ґном: «Ату!» —
Та дух — єдиний — воля — і мета.
Вуста — до вуст, — дух — крізь буття — іде
Артерію, — пів неба, — затискач.[11]
Пом'якшав — слід, що — атмосферний — корч.
Лон долоні — ніжно — громіздке. —
Й все більші — ноги — й пальці — сонця кущ.
Й де під ребро — ножа — засалабонив[12] —
Навкіллю — вир, — сліпучішають — бані,
Що — просто — з ґрунту — повівом — в обійми —
Найневимовнішому, яке — буйність —
На цуценя, що — хвостиком — меляє[13]
Від чого — світу озія — маліє.
І дійсність — знову — нескінченний ранок,
Який — нові усесвіти — із ринви. —
Аж — голову — на лікоть, — снів вапняк —
Бар’єри, — нездоланні, — розіпхнув —
Й, не кліпнувши, суцільним — оком — вдих:
Пусти до вуст, — дух — крізь буття — іде.
Де — вічність — з проминальним — у триктрак
Поснули — пильнувальники — циклопи,
Й назовні — те, яке — в труні — у склепі.
Й потвора — м’ясорубка — всмак — чалапа,
Й за нею — почет — з гідр, клоак, поліпів.
Та — із мачини — й інший — полігон.
І дійсности — міняється — нога.
Ґонґ, і ковток — прозріння — й на бігу, —
І яблуневий сад — із вух — й легень. —
На перетрус — буття — ідіофони.
Й знов — вагонетки — з трупами коханих.
Попід — навіяним — хребти — й первинне —
Під тягарем — процесів — виживання.
Та — намір — й найстабільніший — конструкт,
Де — вічність — з проминальним — у триктрак.[14]
Світ — з додатками — в Cилур[15]
Нащадка — пильно — ненька — і татусь.
Попід ногами — жовті зябра — Стікс.
Ледь — на мікрон, і — прірвою — «не так!» —
Всі з’яви — з невимовного — ниток.
З тунелів сну — і піші, і — комонні.
Заки й вони — на цяточки — туману.
Перед — непізнавальним — з крихт — й імунне.
Й не блиснуло, а вже — глобальні — зміни.
Поверх — притоптаної — типчини[16] —
Пливуть — лиш — наречені — у човнах. —
У фіялкове — переходить — сіре,
На — тлі я кого — залишки — косарок. —
Без пензлів — й рук — нових буттів — маляр —
Вхистився — світ з додатками — в силур. —
І про зміни
Летовище. Вправляється — літун:
Фіксацій — цятку — в невагомий — стан.
На крилах — річка, де — мигтять — плоти,
Балькон з тітусею, брезентний — тент.
Поодаль — віник — місто — підміта,
Щоб — кожний — кусник — буханця — й мету. —
На розі — репетує — газетяр:
Щез — хмаросяг, а небом — ліфт — й ліфтер,
Якого — в пік — години — гомініди,
Що — крізь — усі — нашарування — й надми.
В нові подоби, — їм — нема — вже — ліку, —
Витягується — світ, — тремтить, — галака. —
Й — за голову, аж тіпа — очману:
Як — впоратися — з тим, чого — нема? —
Й увесь світ — серце, що — з очей — мости
Єдиний — дух — і стрижні, і міцели.[17] —
Весь обрій — спух, — кряж: стегна — й парасолі.
Лакрицею — пів неба — позвисало,
Готуючи — перехідну — посілість,
Де — людству — новий вимір — альбатрос. —
Й біжить — факір, на голові — матрац,
Бо — кожному — щемить — й місяцетрус,
І конче — буфер, щоб — до норми — стрес. —
Відвіяв — час — і рідних, і матусю,
Й доводиться — самому — те, що — тисне. —
Женуть — із прірв — потвор — маховики. —
Та — і граніт — колоссям — пророста. —
І море — знов — солончаки — пустель.
Й увесь світ — серце, що — з очей — мости.
Заграва — над містом
Літають — щастя — й намірів — пір’їнки.
Малому — на подряпину — зеленку.
Два дженджики — змагаються — за юнку.
Добродій — в брилику — усмак — кров’янку.
На мить — з кущів — біля каварні — скрекіт.
Повішений — пішов — до бару — з крокви.
Обслуга — закладу — в циліндрах — круки.
Зідхання. Галас. Співи. Охи. Крики.
Ворожку — робота — з намету — чути.
Моряк — на дошці — вибива — чечітку.
Тут — ковтачі — вогню, там — линвоскоки,
Гіпнотизери, картярі, макаки.
Хто — душу, хто підметки — залиша. —
Хто — й заграву над містом, — чвал лошиць.
Із серця — стяг, що — на весь світ — росте
Сенс існування — гілочкою — глоду—
У склянці, — і свідомість — на боліди.
Дзвін — дійсности — у грудях — ледве-ледве.
Згорнулася — і скатом — геть — полуда.
Ще — поруч — чути: озія′ — талапа.
Та і її вже — присмерку — поліпи.
Хвиля, бува, — й агар агару — хлю′пне,[18]
Щоб легше — вдосконалення — халепу.
Глуха — стіна — ще — пам’ятає — трактус,[19]
Хоч — легіт — не дає — себе — підстригти,
Клітини — вміст — для — світла — просякання.
І лицарі на тиграх — підвіконням, —
Знов — переорюють — і душу, й степ. —
І юнка, що — буття — на автостоп,
Із серця — стяг, що — на весь світ — росте.
Де — стежку — існування коліща
Кипить — по краєвиду — у каструлі. —
Їх — час від часу, — неквапливо — кралі.
Навколо них в повітрі — хлопець — кролем:
Відрощує — собі — й навкіллю — крила.
Копилить — губи — при ляльках — лялькар.
Від сонця — в сизій мряці — кілька — шкур.
Біжить — собака, — весь світ — набакир.
Мокриці — тягнуть — в гай — тенісний корт.
Сидить — на гілці — нерухомо — леліт.[20]
В грудки — латаття — гусне — прохололі:
Вода — сліди — скубальної — машини,
Яка — за співом — інколи — й вільшанки.
Й лише — лоза — ще — коротко — тріщить,
Де — стежку — існування коліща.
Як пахне — звук — буття, що — долина΄[21]
Працює — над годинником — дзиґар,[22]
Нема — коли — й пляшчини, що — кагор.
Час — вивітрився, — кілька — кучугур
Та горб на плечах, — для майстерні — герб.
Заснув на дзиґлику — лихий — порадник,
Ногою геть — і рідне, і нерідне.
Дроти — над дахом — вагонеток — з ру΄дні.
Вилоги — дня — від покладів — природніх.
Рибалка над струмком — додому — вилов,
Зозуля — груш — на вербах — накувала.
Й до зірки — міст — на палях — вдалині. —
Як — пахне — звук — буття, що — долина΄.
Де є — джерела, із яких — майдан
Бігун — бар’єр, аж — завидки — беруть.
Замість — світила, в небі — зяє — рот.
Навколо — густо — світлова — кора.
Пік існування: жодних правил гри.
А серце — ще — ніяк — від ошелешень.
Взнаки дається — мілководний — лишок. —
Від обрію — лишилася — калюжа —
В процесі — відмирань — і відмолоджень.
Та скрізь — поволі — утвори — кремезні,
Що — мить тому — по скверах — світ — мімозний.
І хмаросяги, кольорові — бутлі,
Що — звикли — доти — линтварі — дубити,[23]
Крокують — по — одинці — хто — куди,
Де — є джерела, із яких — майдан.
Щоб — бодай — мить — свідомість — світла — вдих
Райони — хмаросягів — торботряси,[24]
Цивілізацій — нестабільний — трусок.
Хоч порт — вирує: крани — й альбатроси. —
Одних — звитяги, інших — лихо — трусить.
З бальконів — в горщиках — цвіте — ляванда.
Каліка — у візку — справляє швенді.[25]
У мізках — знову — гін — до форм — первинних.
Загусто — мертвих, й жодного — подзвону. —
Як пальцем — ґудзик, — й світ — на лабузиння,[26]
Мала — великою — одразу — зона. —
За те, що — нахилів — занадто — диких. —
Й чекають, аби — злу — поїхав — дах,
Щоб — бодай — мить — свідомість — світла — вдих.
І про — грозу
Двоє базік — на небо — зирк — та зирк:
З кількох — вогнистих — картоплин — гроза —
Без жодних — попереджень — і цезур, —
Візок — з кістками хма΄рок[29] — до озер,
Де голови, як — із окропу, — риба,
Яка — почула — Єрихонські — труби. —
Й навкілля — знов — новий — хребет — і ребра. —
Прогулюється — із дівчиськом — робот.
Й де — дійсність — намацальна — закоротка,
Там — Провидіння — сил — рухомі — грудки,
Що — за — дороговкази — і закляття,
Які, — як треба, — й лютих — тигрів — з клітки, —
Хоч — перш, ніж — їх — поновно — в глухий — кут,
Стихії — нишком — партію — в крикет.
Амур — в пісочку, що — підкови — гне
Глухий район, а — із вікна — бельканто.
І кожен — звук — гірські масиви — кондор.
Від існування — лічені — секунди. —
Ворушиться — в кущах — природи — кендюх.
Атланти, що — з-під брили — вхід — до банку,
Як стихне, — колискову — в дві — гребінки,
На сходах — до каналу — з псом — спить — бенькарт. —
Над ними — обома — долоню — бункер.
Буття, — не часто, — виправля — й описку.
І на стежину — рятівну — і пасквіль. —
Дійсність — бар’єр, та — дух — не знає — греблі.
Й дитячий — погляд — і навіки — згрубле.
Знов — вздовж — галактик — все нові — вогні:
Амур — в пісочку, що — підкови — гне.
Єдине серце — мандрівний — атол
Ще — світ — не світ, а сурми, що — кришталь,
Який — стежки — крізь — тлін — і сліпоту.
Єдине — серце, — мандрівний — атол, —
Яке, — хоч — й тіло, поза — межі — тіл —
Й за вуха — тих, хто — в немощах — капарить,[30]
Вряди-годи — за парашутик — й пір’я.
Дарма що — двері — в невимовне — поруч, —
Прочинені, — й останнім, які — перші. —
І річка — віник, й Авгієві — стайні
Аж сяють. — Й промінь — в суліях — настої —
Для свята, що — еони — на марниці
В процесах — переміщень — і стагнацій. —
Мізерний — вузлик, — й знову — карусель, —
І сад — цвіте. — Й нові — канали — сил.
Зсуви
На пральній дошці — ще — білизну — будні,
З-за хмаросяга — на пів неба — бадя.[31]
Зникає — місто — у погодній — бодні. —
Вага, що — рівнодення — пообіднє.
Знов — мапу — існувань — розчиномет. —
Поверхню — хвиля — й те, чого — нема.
Принишкло — прицвяховане — й німе.
И коріння — закладають — динаміт.
Дівча — на дійсність: «цур тобі — і пек!» —
Яка — ніяк — не лізе — під ковпак.
Лиш усміхається — блакиті — мічман,
На коротких — і довгих — хвилях
Не дійсність — крани; — час — перебудови.
З ніг — валяться — спузири[34] — і склодуви.
Дозорці тліну — не виходить — з дива:
У шапокляках — з фіфами — удави. —
Від вічности — ледь — невеличкий — змилок,
Який — за борт, як — корабель — до молу. —
Й на тому — місці — сад — й город, де — мальви.
Й на мить — весь світ — у роті — карамелька.
Хоч — поруч — барва — пік буття — спроквола,
Навкілля — підіймаючи — на вила. —
Й на інший лад — свідомість — і літопис,
Де — ще — пропасниця — пів літа — тіпа —
Й примат — в долонях — звук — перетира,
Задіявши — нечинний — електрод.
Галака[35] — світ
Із автомата — у каварні — джаз.
Крізь — соломинку — дві школярки — джус.
В кутку — друзяки — підлітки — маджонґ.
Кінь — зі стіни, — мальований, — ірже,
Сідаючи — на стільчик — волохатий —
Під дубом, за яким — томатом — хутір, —
Й дідусь — з ковінькою, що — око — хитро,
Чи — кіт, — не впавши, — верхом — по штахету.
Трави — зелене — мерехтить — волосся,
Де — вдосвіта — хмарина — пролилася.
В бік парку — віддаляється — фальцет.
Спідниця тітки — гнізда — горобців. —
Галака — світ, вибулькує, — лящить,
Викрешуючи — за΄мки — із ніщот.
Й свідомість: юна — відьма — на мітлі
Усесвітів — пласкі — акордеони —
Матерію, що — береги — туманні, —
На — диски — й сфери, — існування — іней.
Що — макотирю[36] небуття — імунну.
Й одразу — папороть, — і серце, — й мозок,
Де — щойно — хаос — скрізь — свої валізи,
З яких — і духи, й ящури — вилазять,
Нових площин — виповнюючи — лузи.
Аж видно: іншу дійсність — розкуйовда,
Що — сам — на колесі складчастім — їде,
Пришвидшуючи — існування — цирк,
Котрим — часами — й просвітків — моцар,
Який — всевиддю — глибший — вміст — і плян —
На — ще — незрушному, — форпости, — тлі. —
Літають — бублики. Кидики[37] — тлум. —
Й — свідомість: юна — відьма — на мітлі.
До потопельника, що — ще — кричить
За маківками[38] — у вінку — правує[39]
Сила — й над тим, яке — давно — травою.
Піском — повітря. Пес — у парку — виє.
Підземка — павзу. — Ніч — куня — в трамваї.
На ратуші — півмісяцем — й плазун,
Як — невимовне — кронами — з низин.
Кипить буття — примружений — казан:
Амурчик — пальчик, — й сірка — на озон.
Й знов дійсність — вшир, — набік, — у довжину,
Буття — щораз — цупкіш — драговина.
Із калабані — дзвін — задеренчав, —
І — вмить — з кошами[40] — тліну — збирачі. —
Та вже — з-під квочки, — оком — світ, — курча —
До потопельника, що — ще — кричить.
Крен — у напрямі — півдня
Музей: акваріюм, де — й макроподи.[41]
Пара закоханих — серед — опудал.
Вся ґалерія — з воску — водоспади.
З продухвин — запах: цвіт — олив — із півдня.
Міня — квадрати — фауна — і фльора.
В повітрі — весла: крізь стіну — трієри.[42]
На сходах (мармур) — голоси — школярок.
На вході — голуби — Орфей — й ліру
Цементну, — замість — голови — рогач. —
Просто — з-під даху — скапує — сургуч
На кольоровий брухт — уздовж доріжок,
Що — профіль й торс — сегментів — антуражу.
Набабрався — й вже — руку й серце — день. —
Й спіднички — молодицям — Купідон.
Амурчик — з хаосу, — на квітці, — вирина
В повітрі — зблимує — крилатий — м’ячик.
Па΄рка — набік — одну — зі своїх — ми΄чок,[43] —
Чекає, коли — сяйво — після — мочви.[44] —
Садівникові — заважає — мульча.
Загортується — краєвид — в могер.
Бджола — найменший — промінь — на пуґар.
Тоненькі — ребра — вітерцю — із гір.
В каварні — двоє, — з вуст — до вуст, — й кагор.
Не закрут — існування — перескік.
Буття — для кожного — і небо — в череску. —
В вощині — завелася — метениця![45]
Біжить — з мітелкою — вже й всесвіту — панунця.
Й за нею, — рукавиці — шкіряні, —
Амурчик — з хаосу, — на квітці, — вирина.
Флюктуація
Відкрилися — посілості — бездонні,
Що їх — у шкірки втілень — господиня,
Котра — із хаосу — шматками — цілоденна.—
Ще — існування — дівка — на виданні. —
Й струмує — дійсність — в обриси — голчасті,
Де — кузов небуття а потвори — чистять,
Заки — і їм — дадуть — з заглибин — чосу,
Щоб — з дерева буття — чергову — чухру.[46]
Й скрізь — на відтинках — з форм нових — варіння!
Коріння — часу — крізь — бруньки — й вмирання. —
Народжуються — й лускають — пухлини,
Аби — всі ядра — в висхідному — пляні —
Й голівку — й серце — кожний — елемент,
Який — надто усталене — лама.
Стереокіно
Повіяло — отавою — знадвору.
З басейну — у дворі — дитячий — вереск,
На хмарці — гуска — дошкільнятам — варить —
З веселок — борщик, кому — конче — в вирій.
На листі[47] — полиск — лагодить — бляхар,
Аби — в обхід — защемлене — й лихе.
Неблимно — небом — риб’ячий — міхур.
З найближчих — шхер — легіт — русалок — хор.
Сандалі — існування — знов — пустельник —
Там, де площин ущільнення — настало. —
Чотири — світу сторони — зручніше —
На плечах, — й зрівноваженіше, — ношу.
Щоб — там, де — щойно — обрію — кінець, —
Лазівка — в дійсність, — стереокіно.
Буття, — вкотре, — міня — орієнтир
Буття, — вкотре, — міня — орієнтир.
Проміжні — ланки — перебрали — старт. —
Нові світи, — опеньками, — етер —
Із чергових — галактик — ґарнітур.
Ледачий — простір — геть очемерів:[48]
На власну — руку — і струмки, й — моря.
Піраньї щелепи — ростуть — з дерев,
Й ніхто — і пальцем, щоб — набік — мару.
Хоч — вже, — частинами, — жонґлер-вигадник —
Ущільнює — відхилення — погодні.
Вертихвости — тлін — мелють, де — нестули[49]
Бльокують — дійсности — рухому — стелю,
Заки — бодай — один — з небагатьох —
Вогню з грудей, що — його — волі птах.
Вісь — існування — на новий — бігун[50]
Світає. — Краєвид — черговий — виверт:
Вздовж — улоговини — крилаті — леви —
З веж — перегони — гідр — семиголових. —
Від жертв — і сліду, а — ліжка — кривавлять.
Із вати — міст. Вокал — блукає — вутлий,
Де ще — сторожу — триметрові — нетлі. —
Скрізь — никають — макітри — синюваті,
В яких — з кістками — часом — й самоцвіти.
I знову — тиша. Лиш — дівча — вараска[51] —
Стрілою — сіно, щоб — з-під тамариску —
До іншої площини — василіск, —
Й лазівку, де — він, — місто — і село —
Назавжди — мідницею.[52] — Й старт: розгін —
Вісь існування — на — новий — бігун.
Ще — одна — ідилія
Пірс. Мазуни, дівулі, діти, шльондри.
Трохи поодаль — перегони: люнтри.[53]
На стовпчиках, які — з води, — гірлянди.
Замість світила — небом — сколопендра.
Із вілли — побіч молу — мадриґал.
Гравці — в тенетах[54] — забивають — гол.
Поруч — хлопчисько — сальто — на бігу.
Свято — буття, що — додає — снаги.
Зупинки — й напрямні — спотикача΄.[55] —
Хоч — й криво, — світ — в Атланта — на плечі.
Маля — колиску, — крок в життя, — штовха.
Інше, — трирічне, — песикові — хвіст.
Сміх, схлипи, — радість — груди розрива,
Дарма що — вищир — черепа — в траві.
На коліщатах — в пік зими — весна!
Не атріюм — навкілля — атонія,[56]
Що — нетямущим — голови — стинає —
За цельофаном — поруч, — за стіною, —
Ви полум’ям — в горнятку — атенею,[57]
Хоч — пасмо — гір — ще — асфальтозавод,
Куди, до цирку, — гевал — зазива —
Й замість — смокталок — всім — громовідвід,
Як — дійсність, — креля, — куснями — пливе —
Несправними, щоб — просвіток — в затулі,[58]
Де — обріїв — пульсаторів — не стало,
Лиш де-не-де — шматочки пуповини
Буття — для проминального — за ванну. —
Та вже — викочується — з нетрів — сніп —
Й на коліщатах — в пік зими — весна! —
Й чекає — в тіні — вічність, — крокодил
Конец ознакомительного фрагмента.
