ЗАВОРОЖИ, ЧАКЛУНКА МИЛА
Заворожи, чаклунка мила,
Щоб позабути все навік.
Щоби розкинув буйні крила
Й піднявся вітер-оберіг.
Щоби ласкава Берегиня
Мене у раї прийняла,
І знов зростила наче сина,
До себе в хмари забрала.
Лиш закриваю свої очі —
Знов тії ж мріються думки.
Безсонні мої темні ночі
З її легенької руки.
Не хочу щоб вона забула,
Коли іншого пригорнула,
Її у серці мрію я…
Та взявши мою душу грішну,
Пішла по людях й рознесла
Мою нудьгу за нею ясну…
І посміялася прекрасна
Й навіки спокій забрала…
