Год войны. Луганск-2015

Елена Заславская

Я видела войну. Я знаю, что такое бомбово-штурмовой удар, воздушная тревога, минометный и артиллерийский обстрелы, в мой дом тоже «прилетало». Я возила морфин тяжело раненому бойцу и прятала оружие, когда город, в котором я родилась, был под ВСУ. Я знаю ополченцев. Знаю живых и знаю тех, которые уже не здесь.Жизнь в Луганске непроста. Но она дала мне понять по-настоящему, чего я стою, что могу, к чему стремлюсь, кто со мной рядом.

Так насувається доля

1

Як насувається доля?

БТРами

По моїй землі.

Стогнуть

Ті, що померли,

А ті, що живі,

Ляжуть поряд

У ковилі,

Гарячі від крові,

Солоні від крові,

Червоні від крові

Луганських синів.

Так насувається доля —

Людожерським бажанням війни.

2

Як насувається доля?

Під мінометний грім.

Спочатку тремтять долоні,

Але потім

Міцніше тримаєш

Свій АК-47,

Або що там є під рукою.

В окопі,

Як у прірві, що розірвала навпіл

Небо моє волошкове

Й поля мої золоті.

Так насувається доля,

А ти все кричиш їй: «Стій!».

3

Як насувається доля?

Сльозами дітей, матерів,

Йде труна за труною,

Горе заходе у дім,

І раптом сльози застигають у горлі,

І серце вже не тремтить,

І цієї самої миті все, що лишається тим,

Хто йде по моїй землі, —

Це сором.

Бо доля — це ми,

Ті, що обрали опір

І святий обов’язок боротьби.